|
Для вас, педагоги
Шановні педагоги. До вашої уваги інформація, що може стати вам у нагоді.
ПИТАННЯ КОНФІДЕНЦІЙНОСТІ ТА ТОЛЕРАНТНЕ СТАВЛЕННЯ ДО ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ Важливим показником розвитку суспільства є гуманне, толерантне, турботливе й милосердне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, які не мають змоги вести повноцінне життя. Їхні проблеми завжди актуальні не зважаючи на те, що держава намагається розв’язувати їх через адаптацію в суспільство. У нашій країні, як і в усьому світі, з різних причин зростає кількість дітей із відхиленнями у розвитку. Останнім часом міжнародна спільнота запропонувала використовувати для дітей із психофізичними порушеннями термін «діти з особливими освітніми потребами», який стосується однаковою мірою як інвалідності у важкій формі, так і середніх за ступенями порушень. До них належать: {c}· порушення слуху (глухі, зі зниженим слухом); {ck· порушення зору (сліпі, зі зниженим зором); }· порушення мовлення; {c· порушення опорно-рухового апарату (ДЦП); {c· розумова відсталість; {c· затримка психічного розвитку. Діти з особливими потребами за своєю природою і поведінкою дуже відрізняються як від усіх інших, так і один від одного. Конституція України і Закон «Про середню освіту» гарантують усім їм право на освіту, яке можна реалізувати в усіх державних навчальних закладах незалежно від статі, раси, національності, соціального і майнового стану, стану здоров’я, місця проживання й інших обставин. Упродовж багатьох років в Україні більшість дітей з обмеженими можливостями здобували освіту у спеціальних закладах, які й нині залишаються для них традиційною та провідною формою навчання. Однак, ситуація поступово змінюється. Україна взяла курс на євроінтеграцію. У зв’язку з цим, певні зміни відбуваються в освітній політиці, а саме: уряд приділяє значну увагу питанням забезпечення рівного доступу до якісної освіти дітям з особливими потребами і створення їм комфортних умов для навчання. Діти з особливими потребами зазнають набагато більшого порушення своїх прав не лише тому, що формально особливості їхнього розвитку не розглядаються в контексті захисту прав людини, що призводить до того, що їх життя стає ізольованим від життя більшості однолітків, а їх проблеми - невидимими для суспільства, а й тому, що міжнародне законодавство не приділяє достатньо уваги саме дітям, у першу чергу дітям з особливими потребами. Конвенція ООН про права дитини: універсальні мінімальні стандарти для всіх дітей. У цьому контексті Конвенція ООН про права дитини, прийнята Генеральною Асамблеєю в 1989 році та ратифікована Україною у 1991 році, стала великим кроком уперед у захисті прав дітей. Уперше цей міжнародний документ розглянув права дитини, включаючи дітей з особливими потребами, у контексті основних прав людей. Зазначені в Конвенції права включали громадянські, політичні, економічні, соціальні та культурні права. Діти з особливими потребами потребують не особливого піклування, не особливої освіти, а такого піклування й такої освіти, яку мають усі інші діти. Саме фокус на індивідуальному забезпеченні «особливих» потреб веде до медичної, а не соціальної моделі розуміння неповносправності, яка зараз набуває все більшого поширення у світі. В інноваційному навчальному закладі педагогу необхідно створити такі умови, щоб кожна дитина почувала себе там комфортно, незалежно від її індивідуальних психофізіологічних особливостей, здібностей і нахилів. У центр уваги необхідно поставити фізичне, психічне й моральне здоров’я дітей. Сьогодні важливим є усвідомлення того, що всі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я та фізіологічних особливостей можуть і повинні мати рівний доступ до якісної освіти, а особливо до звичайного, повноцінного людського спілкування. У розвинених країнах діти з особливими потребами мають можливість вчитися у школах разом зі здоровими дітьми. Завданнями інклюзивної освіти є не тільки створення умов для розвитку хворих дітей у здоровому середовищі однолітків та формування толерантного відношення до них з боку батьків, вчителів та учнів, а і досягнення повної освітньої інтеграції, що незмінно веде до прогресу. Прогрес інтеграції буде вважатися повноцінним, якщо забезпечуватиме три умови: {ck· навчання та виховання кожної дитини відповідно до її особливих освітніх потреб і потенціального розвитку; {ck· можливість дитини відвідувати навчальний заклад, живучи в сім’ї, а батькам – виховувати власну дитину; {ck· розширення кола спілкування дитини з особливими освітніми потребами та підвищення якості її соціальної адаптації. Діти з особливими потребами, насамперед, є дітьми. Педагоги мають бути толерантними і не повинні говорити про дітей, використовуючи терміни, якими користуються медичні працівники. Толерантність (від лат. tolerantia – терпіння) – терпимість. Ярлик інвалідності – не більше ніж медичний діагноз. Коли ми розуміємо значення слів і те, як неправильно вони використовуються, ми усвідомлюємо, що це лише верхівка айсбергу неприйнятної мови. Називаючи людей з особливими потребами за їхнім медичним діагнозом, ми знецінюємо їх як людей. Знецінюючи інших, ми тим самим знецінюємо й себе. У дитячих колективах, де навчаються діти з особливими освітніми потребами, педагоги мають створювати демократичну атмосферу і всіляко сприяти формуванню дружніх стосунків між дітьми. Усі діти, незалежно від стану їхнього здоров’я, статі, раси, походження та інших чинників, повинні мати однакові права й можливості. Зважаючи на це, важливо зосередити увагу на забезпеченні рівних можливостей усім дітям. Також необхідно, щоб усі діти відчували себе повноправними та цінними членами колективу. Це почуття належності надзвичайно важливе. Кожна людина впродовж свого життя налагоджує найрізноманітніші соціальні стосунки, оскільки вони є невід’ємною складовою нашого буття. Більшість дітей налагоджує дружні стосунки з однолітками природним шляхом. Однак деяким дітям, зокрема, з особливостями психофізичного розвитку, доводиться в цьому допомагати (шляхом створення відповідних умов). Діти легше вступають у нормальні соціальні та дружні стосунки в середовищі, де такі взаємини цінуються й заохочуються. Це означає, що педагоги постійно мають створювати ситуації для розвитку позитивних соціальних взаємин між дітьми. Завдяки контактам із друзями діти розвиваються емоційно та соціально, вони вчаться жити в злагоді з людьми, у них формується самоповага. Дружба дає дітям відчуття потрібності, а також пробуджує палітру позитивних почуттів. Педагоги мають сприяти налагодженню дружніх стосунків між дітьми природним шляхом. Не намагайтеся силувати дітей до дружби, оскільки такі взаємини мають розвиватися природно. Учіть дітей з повагою ставитися до товаришів і додержуватися норм поведінки під час взаємодії. Наприклад, комусь можуть бути неприємні часті торкання. Інколи діти можуть ставитися до товаришів з особливими потребами як до великих ляльок або домашніх тварин. Слід вчити дітей поважати гідність однолітків з особливими потребами. Демонструйте дітям позитивну соціальну поведінку. Якщо вихователь ставитиметься до всіх дітей з повагою то діти діятимуть аналогічно. Якщо ж вони бачитимуть грубе або неуважне ставлення до дітей з особливими освітніми потребами, ймовірно, що вони наслідуватимуть це під час взаємодії з ними. Вчинки говорять більше за слова. Будь-які дії педагога не лишаються непоміченими й впливають на дітей. Заохочуйте дітей до співробітництва й взаємного обміну послугами. Вчіть дітей обмінюватися послугами. Це має бути взаємний, а не однобічний процес. Діти з особливими потребами мають не лише отримувати допомогу, а й надавати її іншим. Дайте дітям зрозуміти, що допомога має бути доречною. Вчителі та вихователі інклюзивних закладів часто стикаються з проблемою, коли діти з типовим розвитком намагаються все робити замість своїх товаришів з особливими потребами, їхнє бажання зрозуміле, але така надмірна допомога може призвести до нездорової залежності та нерівності в партнерських стосунках. Необхідно уважно стежити за поведінкою та сигналами дітей з особливими потребами. У багатьох випадках вони не потребують допомоги своїх товаришів або навіть не бажають її. Вчіть дітей співчувати й наголошуйте на ідеї соціальної справедливості. Більшість дітей добре розуміє, що є справедливим, а що ні. Педагоги не повинні говорити дітям, що дітей з особливими потребами необхідно жаліти, оскільки стосунки, побудовані на жалості, не можуть бути рівними. Необхідно зосереджувати увагу на тому, що у всіх дітей з особливими потребами є власні інтереси, здібності й таланти, якими вони можуть поділитися з іншими. Це сприяє налагодженню рівноправних дружніх стосунків. Навчання та виховання дітей з особливими освітніми потребами має такі особливості: {ck· простий виклад матеріалу; {c· повторюваність; {c· поглиблений індивідуальний і диференційований підходи; {ck· предметно-наочний і практичний характер; {ck· опора на розвиненіші здібності й подолання загальної недостатності та вад інтелектуальної сфери. В суспільстві досить активно дискутується право людей, зокрема дітей, які живуть з ВІЛ, перебувати в навчальних закладах. Відповідно до чинного законодавства, діти з ВІЛ-інфекцією мають право перебування в дитячих колективах в тому числі навчатися в усіх типах навчальних закладів. На сьогодні в Україні близько сотні ВІЛ-інфікованих дітей відвідують навчальні заклади. Найстаршій дитині з позитивним статусом вже виповнилося 18 років. Більшість відвідують початкову школу. Достеменної кількості цієї категорії дітей ніхто не знає. Збереження конфіденційності про ВІЛ-статус дитини охороняється законом, а саме, ст. 132, 145 Кримінального кодексу України від 05.04.2001 р. Побутові контакти з ВІЛ-інфікованою дитиною безпечні, тому така дитина може навчатися, брати участь у спільних іграх з іншими дітьми. Діти можуть використовувати ті самі іграшки, книги, олівці, спортивний інвентар. Необхідно навчати дітей безпечному поводженню (не кусати, не дряпати дітей, обережно користуватися гострими предметами, що ріжуть). Як правило, діти з ВІЛ-інфекцією знають (або їх треба цьому навчити), що будь-яка травма більше загрожує їм, аніж оточуючим, тому ведуть себе досить обережно. І поки що присутність такої дитини у школі, в дошкільному навчальному закладі – рідкість. В тім, уже за кілька років, стверджують фахівці, ВІЛ-позитивна дитина може з’явитися у кожній групі, у кожному класі.
Поради вихователям щодо співпраці з батьками дітей з особливими освітніми потребами
1. НАДАВАЙТЕ ЧІТКУ ІНФОРМАЦІЮ, ЩО ВІДБУВАЄТЬСЯ В ГРУПІ. Зрозуміло, що тут йдеться не про дії інших дітей чи вихователя – ми всі пам’ятаємо про конфіденційність і професійну етику. Однак візьміть собі за правило регулярно надавати батькам інформацію про те, що їхня дитина зробила, що в неї/нього вдалось, а над чим ще треба попрацювати. Що саме зараз вивчають діти всієї групи (у цьому вам може допомогти форма “Садок – Дім”). Ця інформація допоможе батькам зрозуміти, над чим потрібно працювати вдома і як допомогти дитині стати більш розвиненою. 3. ГОВОРІТЬ БАТЬКАМ ПРО УСПІХИ: ЇХНЯ МОТИВАЦІЯ – ЦЕ РУШІЙНА СИЛА ВСЬОГО ПРОЦЕСУ. Коли ми найчастіше контактуємо з батьками? Коли щось трапляється. Будь-яка людина (і дитина зокрема) буде вмотивована до роботи, якщо її хвалити. У цьому випадку успіхи дитини – це успіхи батьків. Тому, не зважаючи на вашу зайнятість, знайдіть час зробити два-три фото успішно виконаного завдання. Чи надішліть мамі коротке повідомлення про досягнення на уроці математики. Вам потрібно, щоб батьки були у вашій команді, а найкращий спосіб цього досягнути – розділити з ними успіх. 4. ПОВІДОМЛЯЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ОСОБИСТО. Наприклад, в учня був поганий день – найгірший з тих, що ви пам’ятаєте. Знайдіть час поговорити з батьками після уроків. У крайньому випадку – зателефонуйте. Потрібно детально описати все, що відбувалось за день. Також варто зазначити, що ви (вчитель / асистент учителя) плануєте робити далі для подолання труднощів, які виникли у дитини. Батьки знають, що “погані” дні можливі, у них вдома вони теж трапляються. Питання в тому, що ми можемо з цим зробити? Розмова про “поганий” день сама по собі не вирішить проблему. Батькам буде набагато спокійніше, якщо ви озвучите, що саме ви будете робити в майбутньому. 5. ЗБЕРІГАЙТЕ КОПІЇ ІНФОРМАЦІЇ, ЯКУ ВИ НАДСИЛАЄТЕ ДОДОМУ. Записки для батьків та форми зворотного зв’язку – це документи, які допомагають встановити, що й коли ви сповіщували батькам. Часто це джерело матеріалу про те, ЯКІ події та КОЛИ відбувались протягом дня. Якщо ви не зберігаєте копії, ви не зможете відповісти на запитання, що і коли ви говорили батькам. Але ці дані можуть вам знадобитись. 6. НЕ ДОЗВОЛЯЙТЕ, ЩОБ З БАТЬКАМИ СПІЛКУВАВСЯ ТІЛЬКИ АСИСТЕНТ ДИТИНИ. Хоча ця посада ще не повністю прописана в українському законодавстві, усе більше родин користуються послугами приватно найнятих фахівців, які супроводжують дитину з особливими освітніми потребами в школі – індивідуально. Такі люди називаються асистентами дитини і мають чітке завдання – супроводжувати і допомагати тільки дитині, з якою вони працюють. Якщо такий фахівець працює у вашій групі – вам пощастило, тому що дитина може отримувати індивідуальний супровід тоді, коли їй це потрібно. Однак є ризик однобічного бачення ситуації в класі. Тому якщо ви вчитель або асистент вчителя – знайдіть час і поспілкуйтесь з батьками особисто. Це потрібно для того, щоб вони мали кілька джерел інформації стосовщодоно успіхів та труднощів своєї дитини. Також вихователь має усвідомлювати, що відбувається з дитиною. Тобто отримувати актуальну інформацію від асистента дитини та асистента вихователя. Отже, ВСІ мають працювати спільно. Батьки ж мають отримувати інформацію як готовий продукт співпраці фахівців. 7. НЕ ЗВОДЬТЕ ВСЕ ДО ПОНЯТЬ “ХОРОШИЙ” / “ПОГАНИЙ” ДЕНЬ. Одна мама назвала це “системою смайликів”: “Якщо я отримую тільки смайлик, що посміхається чи тільки сумує, – для мене це не несе жодної інформації”. Вона має рацію – має бути деталізація, а не загальні фрази. 8. НІКОЛИ НЕ ПРИХОВУЙТЕ ПОГАНІ НОВИНИ ВІД БАТЬКІВ. Дуже важливо інформувати батьків про те, що насправді відбувається в закладі. Якщо ви говорите, що все нормально, а насправді це не так – у майбутньому це призведе до неприємностей та непорозумінь. 9. НЕ КОРИСТУЙТЕСЬ ПРАВИЛОМ “Я ПОЧНУ РОЗМОВУ, ТІЛЬКИ ЯКЩО МЕНЕ ЗАПИТАЮТЬ”. Будьте проактивним (діяти ще до початку поведінки – ред.). Так само, як це працює в роботі з поведінкою дітей, в організації роботи групи – це дієво і в побудові взаємостосунків з батьками. Якщо ви чекаєте, коли батьки звернуться до вас із запитанням – ви чекаєте занадто довго. Спрямовуйте батькам інформацію та просіть про зворотний зв’язок. За кожної нагоди наголошуйте на важливості підтримки взаємної комунікації. 10. НЕ ОЧІКУЙТЕ, ЩО БАТЬКИ БУДУТЬ РОЗПОВІДАТИ ВАМ АБСОЛЮТНО ВСЕ. ЗАВЖДИ ЗАЛИШАЙТЕ ЇМ МІСЦЕ ДЛЯ ПОМИЛКИ ЧИ НЕДОМОВКИ. Життя батьків дітей з особливими освітніми потребами не менш напружене за ваше. Крім того, у батьків можуть бути свої перестороги та причини не надавати вам усю інформацію. Інформація про дитину часто зачіпає частину їхнього (родинного) особистого життя. Наприклад, батьки можуть не сказати вам про зміну або введення нового препарату, не тому що не хочуть, а тому що їх занадто часто за це засуджують. Мовляв, “невже не можете впоратись без цього?”. Це варто брати до уваги і наперед проговорювати з батьками різні теоретичні ситуації, яких ви б хотіли уникнути для налагодження плідної співпраці. Насильство в сім’ї - не допускайте ніколи! Насильство в сім’ї є однією з найбільш розповсюджених форм порушення прав людини. У більшості випадків протиправні дії проти когось із членів родини супроводжуються актами агресії, приниження та жорстокої поведінки. Як правило, найбільше страждають від сімейного насильства жінки та діти. Головною проблемою насильства в сім’ях є те, що воно найчастіше не виходить за межі зачинених дверей, а відтак «насильник» залишається непокараним і продовжує знущатись над рідними. Найчастіше, сім’я, в якій живе насильник, піддається психологічному тиску, а такий вид домашнього насильства виміряти і довести практично неможливо. Людина, яка піддається насильству, постійно перебуває у пригніченому стані та боротись із «тираном» практично не має сили. Різні форми приниження та знущання у родині відображаються на дітях, які й самі безпосередньо страждають або й переймають приклад насильницьких дій. Серед причин того, що постраждалі не звертаються до правоохоронних органів, це - страх помсти з боку «тирана», відчуття власної вини, страх зганьбити сім’ю, почуття сорому та приниженості, низька самооцінка, бажання створити образ ідеальної сім’ї та щасливого подружжя перед іншими, самопожертва заради дітей, а також фінансова залежність. Щоб уникнути домашнього насильства і дітям і дорослим потрібно засвоїти кілька порад щодо поліпшення мікроклімату в родині. Насамперед, намагайтеся робити зауваження одне одному лише наодинці, тактовно і делікатно. Не провокуйте конфліктні ситуації. Зупиніться у гніві – розумний не той, хто правий, а хто своєчасно припинив сварку. Умійте робити крок до примирення. Не забувайте дякувати за найменшу послугу. Частіше ставте себе на місце своїх домочадців. Запам’ятайте, що Ваші рідні дивляться на світ своїми очима. Безперечно, інакше ніж Ви. Не треба миритися з принизливим і жорстоким поводженням чи боятися говорити про це. Не слід вдавати, що нічого не відбувається, і надіятися, що все минеться. Варто докласти максимум зусиль, щоб вирватися із замкненого кола, а тим, хто поруч, – родичам, друзям, сусідам – треба простягнути руку допомоги, бо коли мова йде про домашнє насильство, мовчання означає співучасть.
«Особливості ефективної роботи вихователя з батьками» Важливою формою здійснення контакту з батьками є індивідуальна робота, а умовою - дотримання педагогічного такту і гнучкості. Відомості які повинен зібрати вихователь: Соціальний статус сім'ї Під час вивчення сімей виявляються такі дані: 1.Вік батьків: а) до 25 років (члени молодої сім'ї частіше орієнтовані на вирішення своїх особистих проблем і у кар’єрному зростанні, в той час як виховання дитини здійснюється стихійно); б) більше 25 років (у батьків в цей час, як правило, вже сформована потреба займатися дитиною. Інтереси і потреби малюка займають домінантне положення в ієрархії потреб цієї сім'ї). 2. Освіта і професія (дозволяє визначити соціальний статус сім'ї і можливий рівень матеріального становища). 3. Склад сім'ї - повна, неповна сім'я, складна, змінена (говорить про участь у виховному процесі бабусь, дідусів, вітчимів, мачух, а також про наявність в сім'ї інших дітей). Все це дозволяє спрогнозувати стратегію взаємодії з сім'єю. Рекомендовані методи: Ø Ближче познайомитися з батьками. Ø Встановити контакт з допомогою вірного тону размови, конкретних, точних відповідей. Ø Виявити структуру сім'ї та її психологічний клімат (скільки людей, їх вік, освіта, відносини між дорослими в сім'ї, професії дорослих). Ø Виявити форми сімейних відносин: а) гуманізм або жорсткість, б) відповідальність або стихійність, в) взаєморозуміння або недовіра, г) взаємодопомога або неповага. Ø Визначити мікроклімат в сім'ї: а) який фон сімейного життя переважає - положітель¬ний або негативний, б) які причини сімейних конфліктів, в) причини негативних переживань дітей і батьків, г) як вирішуються конфлікти. Ø Виявити стан матері та батька в сім'ї: а) ступінь участі в виховному процесі, б) ступінь участі в організації сімейного життя (побутова діяльність, відпочинок), в) наявність бажання виховувати дитину. Ø Визначити педагогічні можливості сім'ї: а) наявність або відсутність системи виховання (розуміння цілей, завдань і методів виховання), б) рівень педагогічної культури і потенційні пе¬дагогіческіе можливості батьків, в) знання своєї дитини, г) об'єктивність в оцінювання її поведінки, д) характер впливу батьків на дітей, е) які риси характеру дитини викликають у батьків тривогу, ж) які методи виховання батьки використовують. Ø Чим наповнене життя дитини в сім'ї: а) спостереження за дитиною в сюжетно-рольових іграх «Дочки-матері», «Сім'я» і т.д., б) вивчення оповідань дітей на тему «Наша сім'я», в) вивчення малюнків дітей «Мій дім», «Моя сім'я» і т.д.,
Як дотримуватися педагогічної етики в бесіді з батьками
Розмова про взаємини вихователів і батьків одна з найскладніших проблем сьогодення. Багато батьків вважають, що виховувати їх дітей повинні в дитячому саду, є категорія батьків, які нехтують порадами педагогів, в деяких сім'ях у вихідні дні діти надані самі собі, а батьки вважають, що їхнє завдання полягає в тому, щоб дитина була сита , одягнена, а єдине її заняття вдома - прогулянка. Оскільки організація індивідуальної роботи з батьками викликає найбільш труднощів, важливо встановити з ними довірливий контакт, знайти вірний тон розмови. Особливу увагу потрібно звернути на такі моменти: - ніколи не починайте розмову з батьками з вказівки на негативні моменти в поведінці їхньої дитини; - відзначте спочатку позитивні факти його життя; - зауваження, скарги батьків, їх сумніви, заперечення слухайте уважно і терпляче; - якщо є необхідність вказати на помилки батьків, робіть це тактовно; - бажано давати точні, конкретні відповіді, обґрунтовані поради; - треба вселяти в батьків віру в свою дитину; - оберігайте самолюбство батьків; - не принижує авторитет батьків, яким би малим не був їх досвід у вихованні дитини.
Що означає взаємодія і співпраця?
v Встановіть зворотний зв'язок з сім'єю з метою отримання повної інформації про розвиток дитини та консультування сім'ї; v Знайдіть можливість зустрітися з батьками в спокійній обстановці; v Проясніть проблему: сформулюйте свою точку зору; v Спочатку вислухайте точку зору батьків: намагайтесь зрозуміти їх цілі, наміри, побоювання; v Якщо є проблема, сформулюйте для себе її сутність, перш ніж звернутися до батьків; v Поставте перед собою і батьками питання: що можна зробити в даній ситуації? v Обговоріть якомога більше варіантів вирішення і виберіть оптимальний варіант для обох сторін; v Обговоріть дії кожного в рамках прийнятого рішення; v Домовтеся про терміни та способи зв'язку один з одним.
Визначте положення дитини в сім'ї
v З якими проханнями, питаннями звертаються діти до батьків і навпаки. v Що батьків цікавить, перш за все, в житті закладу: харчування, сон, поведінка, заняття. v Як дитина зустрічає своїх батьків. v Як відбувається розставання дітей з батьками. v Як розмовляють батьки з дітьми (тон, міміка). v Як батьки реагують на негативні факти поведінки дітей. v Як батьки сприймають успіхи дітей.
Алгоритм взаємодії з сім'єю 1-й етап Пошук контактів при першій зустрічі. Вихователь повинен проявити високий педагогічний такт, щиру повагу до батьків, делікатність, стриманість, важливо не відштовхнути непродуманим питанням. 2-й етап Обговорюється, що необхідно розвивати і виховувати в дитині, підкреслювати її індивідуальність, неповторність. На цьому етапі вже можна обережно заговорити про небажані прояви в поведінці малюка. 3-й етап Встановлення загальних вимог до виховання дитини. Вихователь стимулює батьків висловити свої погляди на виховання дитини. Вислуховує думку батьків про використані ними методи, навіть якщо вони помилкові, не спростовує, а пропонує свої способи ввзаємодії з дитиною, закликає об'єднати зусилля для вироблення єдиних вимог. 4-й етап Зміцнення співпраці в досягненні спільної мети. Погодившись на співробітництво, сторони уточнюють виховні можливості один одного, ставлять єдині цілі і завдання. Можливі суперечки, розбіжності. Важливо, щоб вони не перешкодили подальшому співробітництву. 5-й етап Реалізація індивідуального підходу. Вихователь не демонструє свою всеобізнаність, а довірливо повідомляє про свої сумніви, труднощі, питає поради у батьків і прислухається до них. На цій стадії виробляється цілий ряд узгоджених заходів, спрямованих, в тому числі і на корекцію поведінки дитини. 6-й етап Удосконалення педагогічної співпраці. Готові рецепти не пропонуються, ретельно аналізується процес спільної діяльності. Це стадія розвитку педагогічного співробітництва, де йде реалізація єдиних педагогічних впливів. Ініціатором контакту є педагог.
Пам'ятка для вихователів з організації батьківських зборів Заздалегідь сповістити батьків про дату і теми бесіди (запрошення, оголошення, усне нагадування); • організувати роботу з тими дітьми, які залишаються в цей час в закладі; • створити комфортну атмосферу для батьків (забезпечити потрібну кількість місць, вішалку для верхнього одягу і т.п.); • вести живу бесіду, уникаючи читання написаного; • звертати увагу в основному на позитивні приклади, факти з життя дитячого колективу; • не слід під час зборів при всіх негативно висловлюватися про деяких дітей і їх батьків; таку розмову доречно вести без сторонніх слухачів і в доброзичливій формі. Педагог повинен завоювати довіру батьків. А це можливо лише в тому випадку, якщо вони відчують щиру зацікавленість педагога, бажання допомогти у вихованні дітей; • якщо батьки звертаються з проханням розповісти про їхню дитину, то доцільно спочатку розповісти батькам про її позитивні якості, а потім вже на цьому тлі повідомити про ті сторони поведінки, які викликають тривогу, побоювання; • в кінці зборів оголосити про тематику наступних, запропонувати деяким батькам поділитися досвідом виховання дітей в сім'ї; порадитися, що записати, сфотографувати з життя дітей в садку.
Педагог, що ставить своїм завданням профілактику порушення прав дитини в сім'ї, перш за все, повинен виступати зразком шанобливого і доброзичливого ставлення до дитини. Батьки, які день у день бачать вихователя, що реалізує стратегію гуманізму в поводженні з дітьми, задумаються над необхідністю застосування агресивних засобів впливу на власну дитину.
«Торгівля людьми – ганебне явище сучасності!» У лексиконі сучасного українського суспільства усе частіше вживається термін «трафікінг» або ж «торгівля людьми». Здавалося б, людство давно забуло про явище работоргівлі, яке більшість з нас асоціюють з давньою та середньовічною історією – кріпацтвом, «чорним рабством» та іншими подібними явищами. Проте, як свідчать факти, работоргівля є цілком сучасною реалією, чиє існування має потужне економічне підґрунтя. Ця проблема має глобальний характер, адже постраждати від торгівлі людьми може людина будь-якого віку, статі, походження, з будь-якою освітою і рівнем достатку. Запам’ятайте і розкажіть своїм рідним та друзям про 10 правил безпеки:
Чи знаєте Ви, що таке булінг? Шановні педагоги, перевірте себе та дайте, будь ласка відповідь на запитання анкети. 1. Я задовільнена своїм навантаженням (робочим, громадським…)____________________________________ 2. В мене існує реальна можливість підвищувати свій професійний рівень, проявляти творчі здібності _________________________________________________________________________________________________________ 3. Мої досягнення та успіхи помічають адміністрація та колеги в закладі ____________________________ 4 Я відчуваю в роботі підтримку своїх колег _______________________________________________________________ 5. Мене задовольняє психологічний клімат в нашому колективі _______________________________________ 6. Мені здається, що батька розділяють мої педагогічні вимоги _______________________________________ 7. Я вважаю, що діти мене люблять _________________________________________________________________________ 8. Чи є місце насиллю в нашому закладі? ___________________________________________________________________ 9. В яких ситуаціях це проявляется? По відношенню до Вас?___________________________________________ 10. Що я роблю для запобігання або викорінення насильства на соціально прийнятному рівні? _____________________________________________________________________________________________________________________ 11. Чи знаєте ви, хто стає жертвою булінгу і як йому протидіяти? _____________________________________________________________________________________________________________________ Дякую за співпрацю!
Булінг Булінг – це відносно новий термін для пересічного громадянина, зміст якого кожен із нас не просто знає, а в більшості випадків стикався з цим явищем у дитинстві. "булінг" – це агресивна поведінка щодо окремої особи або групи, з метою приниження, домінування, фізичного чи психологічного самоствердження. Булінг може проявлятись у вигляді психологічного тиску (образи, приниження, погрози, ігнорування тощо) та фізичних знущань (удари, поштовхи, принизливий фізичний контакт, побиття та інше). Не рідко фізичний і психологічний тиск об’єднуються. Від булінгу страждають і агресори, і жертви. Всі вони переживають емоційні проблеми, не вміють будувати стосунки з людьми, мають проблеми психо-емоційного розвитку. Вони потребуватимуть підтримки дорослих, які б допомогли їм розвинути здорові відношення з людьми не лише у школі, але й протягом усього їх подальшого життя. Чому люди стають жертвами булінгу? Психологи визначають декілька основних причин:
Що робити?
Чому важливо вчасно відреагувати?Булінг впливає на всіх, хто бере в ньому участь або спостерігає, та має деструктивні наслідки в майбутньому житті.
АДАПТАЦІЯ ДІТЕЙ З ОСОБЛИВИМИ ОСВІТНІМИ ПОТРЕБАМИ. Включення дітей з ООП в масову освітню систему в дошкільному віці має значний вплив на їх розвиток, зокрема, підвищення рівня мовних і комунікативних навичок, навичок соціалізації та інтелектуального рівня. Більшість експертів вважають інклюзію цивільним правом, відповідальним за формування відповідного соціального розвитку, але для того щоб інклюзія і навчання в середовищі нормотипічних однолітків були успішними, багатьом дітям з ООП потрібна спеціалізована допомога . Наш дошкільний заклад не один рік працює з дітьми, які мають вади розвитку, але інклюзивні групи діють перший рік. Основне завдання, яке ставиться перед педагогами, психологом та логопедами – створення оптимальних умов для розвитку кожної дитини тобто організація ефективного психолого-педагогічного супроводу. Супровід здійснюється поетапно: · Створюються умови , що сприяють оптимальній адаптації та соціалізації дитини. · Діє група фахівців психолого-педагогічного супроводу (практичний психолог, вчитель-логопед, вихователі, вчитель-дефектолог, асистент вихователя) задля адаптації та модифікації освітнього процесу. · Створюються індивідуальні програми розвитку та розробляються критерії оцінювання досягнень дитини · Створюються умови, що сприяють підвищенню соціальної активності, формують бажання дітей із порушеннями розвитку досягти поставлених цілей, самореалізуватися, а отже, і прагнення до більш продуктивної життєдіяльності, соціального благополуччя. · Створюються умови комфортного перебування дитини з особливими потребами в групі (сприяти появі довірливих, доброзичливих взаємин, позитивного настрою, забезпечувати емоційну насиченість дозвілля, різноманітність діяльності). · Проводяться індивідуальні консультації, як з батьками так і взаємоконсультації між фахівцями з метою отримання інформації про особливості поведінки дитини, діяльності, фізичного стану. Переваги інклюзивного виховання для дітей із порушеннями розвитку: · включеність мікросоціум; · набуття досвіду спілкування; · розвиток навичок комунікації. Переваги інклюзивного виховання для здорових дітей: · отримання знань та уявлень про різноманітність світу міжособистісних взаємин; · набуття досвіду взаємодії з дітьми з порушеннями розвитку як звичайної (не унікальної, не «милосердної») форми міжособистісних взаємин; · опанування навичок будувати взаємини з дітьми, які бачать, чують або мислять «інакше». В інклюзивних групах нашого закладу здобувають освіту троє дітей з ООП. Такі діти характеризуються специфічним видом розладів мови і комунікації, здатністю і мотивацією до співпраці, сенсорним сприйняттям. Ключовими факторами в успішній інклюзії таких дітей є розуміння суті захворювання і вибір педагогічних методів для їх навчання . Створення умов для застосування сучасних методик навчання (наочність, роздаткові матеріали, відповідна організація приміщення і т.п.). в нашому закладі є команди фахівців, які можуть забезпечують необхідні додаткові втручання (наприклад для проведення поведінкової терапії у разі специфічних проблем поведінки). Організована в закладі робота із середовищем здорових дітей (та їхніх батьків) – приготування їх до належного сприйняття дитини з особливими потребами, сприяння позитивному ставленню, попередження можливих негативних реакцій. Дитина з РАС потребує більше індивідуальної уваги, допомоги, скерування, підказок – відповідно, щоб реалізувати це, в нашому заклді з дитиною займаються корекційні педагоги, асистент вихователя. Дитині з РАС треба вихователями надається менший обсяг навчальних завдань, які до того ж послідовно розбиваються на менші кроки-дії, подаються у відповідній сенсорній модальності, а також більше часу відводиться на виконання завдання і т.п. Відповідно до розвитку дитини, її можливостей індивідуально підібрана навчальна програма. Попри всі ці заходи важливо пам’ятати, що головним усе ж є не техніки, а позитивний зв’язок між педагогами та дитиною, позитивне сприйняття такої дитини з боку вихователя, увага до всіх аспектів розвитку дитини – зокрема усвідомлення важливості її соціального розвитку, щоб вона в контексті стосунків з ровесниками набула необхідних соціальних навичок. Це можливо лише, якщо є загальний позитивний дух у колективі однолітків, позитивна настанова адміністрації та взаємопідтримка колег. Не менш важливою є злагоджена співпраця педагогів із батьками дитини з ООП, спілкування між ними. Вихователі інклюзивних груп проводять велику роботу з усім загалом дітей, сприяють позитивному сприйняттю дитини з ООП, толерантності, взаємодопомозі. Діти з ООП нашого закладу добре пройшли період адаптації до умов інклюзивних груп, Ваня знайшов своє місце у колективі однолітків, а Богдан і Даша вчаться будувати відносини з дітьми та дорослими. Позитивний вплив вихавателя на долю дитини з ООП справді може бути неоціненним: він може стати тією головною особою в її житті, яка допоможе відхилити двері й увійти в ширший світ людської спільноти поза сім’єю – і це стане важливою передумовою подальшої соціальної інтеграції.
|
