Наказ МОНУ "Про затвердженя Базового компонента дошкільної освіти (Державного стандарта дошкільної освіти) нова редакція (№ 33 від 12.01.2021)
 

Лист МОНУ Щодо діяльності закладів дошкільної освіти у 2020/2021 н.р. (№ 1/9-411 від 30.07.2020)

Лист МОНУ Про переліки навчальної літератури, рекомендованої МОНУ для використання в закладах освіти у 2020/2021 н.р. (№ 1/9-394 від 22.07.2020) 

Лист МОНУ Щодо створення інклюзивного освітнього середовища в закладах дошкільної освіти (№ 1/9-348 від 25.06.2020)

Лист МОНУ Щодо організації діяльності ЗДО у 2019/2020 н.р. (№ 1/9-419 від 02.07.2019)

Лист МОНУ Щодо організації інклюзивного навчання у закладах освіти у 2019/2020 н.р. (№ 1/9-409 від 26.06.2019)

Лист МОНУ Про національно-патріотичне виховання у закладах дошкільної освіти у 2019/2020 н.р. (№ 1/9-523 від 16.08.2019)

Інструктивно-методичні рекомендації щодо забезпечення наступності дошкільної та початкової освіти (додаток до листа МОН України від 19.04.2018 № 1/9-249)

ПРЕЗЕНТАЦІЯ НОВОЇ РЕДАКЦІЇ ОСВІТНЬОЇ ПРОГРАМИ ДЛЯ ДІТЕЙ СТАРШОГО ДОШКІЛЬНОГО ВІКУ

«ВПЕВНЕНИЙ СТАРТ»

ПОСИЛАННЯ САЙТУ ПРОЕКТУ» «ВПЕВНЕНИЙ СТАРТ»:

https://vstart.com.ua

Консультація на тему:   Продумане планування вихователя – запорука високої якості знань у дітей.

Шлях дій у плануванні від ідеї до результату:

Мотив – навіщо робити, яку потребу задовольняє, обґрунтувати.

Мета – визначити, що робити.

План – покрокова організація робити.

Контроль, регуляція – перевірити, чи так виходить через різні форми контролю.

Рефлексія результату – перевірити, що вийшло, спів ставити із задумом.

Аналіз та визначення нових завдань.

Підходи до календарного планування навчально-виховного процесу з дітьми (відповідно до Листа МОН України від 03.07.2009 №1/9-455 «Планування роботи в дошкільних навчальних закладах»):

·          за сферами життєдіяльності – щодня реалізується завдання однієї зі сфер і всі лінії розвитку (метод занурення); п’ятниця, як правило, – день узагальнення;

·          за режимними моментами з урахуванням сфер життєдіяльності та ліній розвитку;

·          за видами діяльності (ігрова, трудова, комунікативна, пізнавальна, рухова, навчальна) з урахуванням усіх ліній розвитку та змісту сфер життєдіяльності;

·          за інтегрованими блоками – завдання художньо-естетичного, соціально-морального, мовленнєвого розвитку та інших, розв’язуються через усі сфери життєдіяльності. Окремо плануються завдання і види роботи з фізичної культури та музики;

·          за лініями розвитку – кожного дня домінує одна лінія розвитку у взаємодії з іншими з урахуванням змісту усіх сфер життєдіяльності (метод занурення) тощо.

Види занять за змістовими напрямами освітньої роботи, ураховуючи специфіку упорядкування матеріалів програм можуть зберігати назви ліній розвитку:

·        Ознайомлення із соціумом

·        Ознайомлення з природним довкіллям

·        Художньо-продуктивна діяльність (музична, образотворча, театральна )

·        Сенсорний розвиток

·        Логіко-математичний розвиток

·        Розвиток мовлення і культура мовленнєвого спілкування

·        Здоров’я та фізичний розвиток

Види занять за дидактичними цілями:

·          на повідомлення нової інформації, формування нових знань, умінь

·          на закріплення та систематизацію раніше отриманих знань

·          мішані заняття, що поєднують вищезазначені дидактичні цілі

·          Підсумково-контрольні заняття проводяться в кінці певного часового періоду (квартал, півріччя, рік) або в кінці навчання за певною темою.

Види занять за специфікою поєднання методів, прийомів, засобів навчання:

• комбіновані.  Для їх проведення застосовується певна комбінація наочних, словесних, практичних методів і прийомів, різних засобів навчання – вправ, ігор, іграшкової, предметної, ілюстративної наочності, літературних, музичних творів тощо – залежно від віку вихованців, поставлених дидактичних, розвивальних, виховних цілей, змістового наповнення конкретного заняття із конкретною групою/підгрупою дітей. Такий характер можуть мати заняття з будь-якої лінії розвитку;
• Ігрові та сюжетно-ігрові.  На ігрових заняттях весь комплекс освітніх завдань вирішується за допомогою спеціально підібраних ігор (дидактичних, рухливих, елементів ігор-театралізацій, драматизацій, конструксторсько-будівельних та інших) чи ігрових вправ, які до того ж можуть бути об’єднані спільною темою, сюжетною лінією. Послідовність ігор визначається їхнім змістом та певними методичними закономірностями побудови того чи іншого заняття з пізнавального, фізичного, мовленнєвого, соціально-морального розвитку та інших ліній. Сюжетно-ігрові (сюжетні) заняття відрізняються насиченістю ігровими ситуаціями, сюрпризними моментами, імітаціями та іншими ігровими прийомами подачі, закріплення, узагальнення програмового матеріалу. При цьому всі заплановані на дане заняття види роботи з дітьми, відібрані методи, прийоми і засоби підпорядковуються єдиному сюжету. В основу сюжету можуть бути покладені улюблені літературні твори, дитячі кіно- і мультфільми, реальні й вигадані ситуації дитячого буття. При цьому слід знати, що ігри, ігрові вправи як методи і засоби розвитку, навчання і виховання та різні ігрові прийоми  застосовуються на заняттях будь-якого типу в усіх вікових групах у такому співвідношенні з іншими методами, прийомами і засобами, яке доцільне  для конкретного віку. Їхня питома вага поступово зменшується від раннього до старшого дошкільного віку. Важливо не перетворювати навчально-пізнавальну діяльність на гру і зберегти її як таку, з усіма властивими їй особливостями, функціями;
•   Домінантні – заняття, у яких домінують певні засоби розвитку, навчання і виховання чи види діяльності. Така домінанта заняття визначається, як правило, певними домінантами в його освітніх завданнях.

• Види занять за організацією дітей:

  ·        фронтальні (з усіма дітьми групи);

  ·        групові (10—12 дошкільнят);

  ·        індивідуально-групові (4—6 дошкільнят);

  ·        індивідуальні (1—4 дошкільнят).

   Як правило, заняття відбувається за такою структу­рою:

  1)    організаційний момент. Метою його є пробудження інтересу дітей до змісту заняття. Охоплює він такі аспекти, як формулювання мети, пояснення шляхів її досягнення;

  2)    основна частина заняття. Педагог послідовно форму­лює дітям навчальні завдання, організовує самостійну їхню діяльність, спрямовану на вирішення завдань;

  3)    підведення підсумків. Метою його є самостійний аналіз і самоаналіз дітей, з'ясування шляхів використан­ня здобутих знань у діяльності після заняття, окреслення
  можливостей пізнавальної діяльності на наступних за­няттях.

  Метод (греч. metodos) в широком смысле слова - \"путь к чему-либо\", способ социальной деятельности в любой ее форме, а не только и познавательной. Любой метод является средством, прием мом, \"органоном\" обеспечение и достижения субъектом цели

  Таким образом, метод (в той или иной форме) сводится к совокупности определенных правил, приемов, способов, норм познания и деятельности Он является системой принципов, требований, которые ориентируют субъекта на решение ния конкретной задачи, достижение результатов в определенной сфере деятельности Метод - дисциплинирует поиск истины, позволяет сэкономить силы и время, двигаться к цели кратчайшим путем, регулируя познавательную т а другие формы деятельности человекни.

  Технология – а) это совокупность приемов, применяемых в каком-либо деле, мастерстве, искусстве (толковый словарь);

  б) целостная система знаний, используемых с целью реализовать конкретный человеческий замысел, моделируя условия, средства и способы; процедура изготовления продукта человеческой деятельности.

  Педагогическая технология – проект определенной педагогической системы, реализуемой на практике (В.П. Беспалько); совокупность средств и методов воспроизведения теоретически обоснованных процессов обучения и воспитания, позволяющих успешно реализовывать поставленные воспитательно-образовательные цели, предполагающие научное проектирование, при котором задаются эти цели и сохраняется возможность объективных измерений достигнутых результатов.

  Основними формами навчально-пізнавальної діяльності:

• заняття різних видів;
• гурткова (секційна, студійна) робота;
• індивідуальна робота навчально-пізнавального спрямування у повсякденні;
• організовані дидактичні ігри у повсякденному житті;
• екскурсії у природне і соціальне довкілля, спостереження у повсякденні
• елементарні досліди, пошукові ситуації у повсякденному бутті та ін.

  Організоване навчання у формі занять проводиться, починаючи з 3-го року життя. Індивідуальні й підгрупові ігри-заняття проводяться уже на 1-му та 2-му роках життя

           Тривалість одного заняття:

  у першій молодшій не більше 10 хвилин;

  у молодшій групі - не більше 15 хвилин;

  у середній - 20 хвилин;

  у старшій - 25 хвилин.

  Максимально допустима кількість занять у першій половині дня в молодшій та середній групах не перевищує двох, у старшій - трьох організованих навчальних занять.

  Тривалість інтегрованого заняття може дещо збільшуватись за рахунок постійної зміни різних видів дитячої діяльності (на 5, 10, 15 хвилин відповідно в молодшій, середній, старшій групах),

  Організоване навчання у формі фізкультурних занять слід проводити з дворічного віку. Тривалість занять для дітей у віці від 2 до 3 років - 15 хвилин; від 3 до 4 років - 20-25 хвилин; від 5 до 6(7) років - 25-30 хвилин.

Консультація «Вимоги до якості мовлення педагога»

Культура мовлення є обов’язковим елементом загальної культури людини. Не випадково вважається, що мовлення людини – її візитна картка, оскільки від того, наскільки грамотно людина висловлює свої думки, залежить її успіх не лише у повсякденному спілкуванні, але й у професійній діяльності. Особливо актуальне це твердження щодо мовлення педагога, який працює з дітьми дошкільного віку.

Один з провідних напрямів діяльності вихователя дитячого садка – формування усного мовлення та навичок мовленнєвого спілкування, що спирається на володіння рідною літературною мовою.

Одним з основних механізмів оволодіння дітьми рідною мовою є наслідування. У дослідженнях основоположників методики розвитку мовлення дітей дошкільного віку Єлизавети Тихєєвої та Фелікса Сохіна наголошується, що діти вчаться говорити завдяки слуху та здатності наслідувати. Дошкільники говорять те, що чують, оскільки внутрішні організми мовлення у дитини утворюються лише під впливом систематично організованого мовлення дорослих.

До мовлення педагога дошкільного закладу сьогодні ставляться високі вимоги, і проблема підвищення культури мовлення вихователя розглядається у контексті підвищення якості дошкільної освіти.

Без сумніву, якість мовлення вихователів є надзвичайно важливим аспектом мовленнєвої роботи з дітьми. Адже дошкільники, наслідуючи оточення, переймають не лише всі тонкощі правильної вимови, інтонації, граматичної будови речень, але й ті недоліки, які є в мовленні дорослих. А отже, від культури мовлення вихователя залежить культура мовлення дітей.
Трапляється, що у зверненнях до дітей педагоги вживають суржик, жаргонізми, просторічні вислови, елементи молодіжного сленгу. Відтак, діти змушені сприймати запропоновану їм культуру мовлення і стрімко вбирають у себе позитивні і негативні способи спілкування, мовленнєвої поведінки, моральні установки людей свого найближчого оточення.
Тому так важливо формувати культуру мовлення насамперед самих педагогів, зокрема у процесі пошуку кожною людиною власних смислів у будь-якому знанні.. Отже, збагативши мовлення вихователя, маємо шанс створити висококультурне мовленнєве середовище для дітей.

У сучасних дослідженнях проблем підвищення культури мовлення педагога виділяють компоненти його професійного мовлення і вимоги до нього. До компонентів професійного мовлення педагога відносяться:

• якість мовного оформлення мовлення;
• ціннісно – особистісні установки педагога;
• комунікативна компетентність;
• чіткий відбір інформації для створення вислову;
• орієнтація на процес безпосередньої комунікації.

Серед вимог до мовлення педагога  дошкільного закладу виділяють:

правильність  — відповідність мовлення мовним нормам. Педагогу необхідно знати і виконувати у спілкуванні з дітьми основні норми рідної мови: орфоепічні норми (правила літературної вимови), а також норми утворення і зміни слів;
 точність — відповідність змісту мовлення та інформації, яка лежить у його основі. Педагогу слід звернути особливу увагу на семантичний (смисловий) аспект мовлення, що сприяє формуванню у дітей навичок точності слововживання;
логічність — вираження у смислових зв’язках компонентів мовлення і відносин між частинами та компонентами думки. Педагогу слід враховувати, що саме у дошкільному віці закладаються уявлення про структурні компоненти зв’язного вислову, формуються навички використання різних способів внутрішньо-текстових зв’язків;
 чистота — відсутність у мовленні елементів, невластивих літературній мові. Усунення із активного мовлення нелітературної лексики — одне із завдань мовленнєвого розвитку дітей дошкільного віку. Тому, зважаючи на те, що у цьому віці провідним механізмом мовленнєвого розвитку є наслідування, педагогу необхідно піклуватися про чистоту власного мовлення: неприпустимо використовувати слова-паразити, діалектні, жаргонні слова;
 виразність — особливість мовлення, що допомагає захоплювати увагу і створювати атмосферу емоційного співпереживання. Виразність мовлення педагога є потужним засобом впливу на дитину. Володіння педагогом різними засобами виразності мовлення (інтонація, темп мовлення, сила, висота голосу тощо) сприяє не лише формуванню довільності виразності мовлення дитини, але й повнішому усвідомленню дитиною змісту мовлення дорослого, формуванню вміння виражати своє ставлення до предмета розмови;
багатство — уміння використовувати всі мовні одиниці з метою оптимального вираження інформації. Педагогу слід враховувати, що в дошкільному віці формуються основи лексичного запасу дитини, тому багатий лексикон самого педагога сприяє не лише розширенню словарного запасу дитини, але й допомагає сформувати у неї навички точності слововживання, виразності й образності мовлення;
 доцільність — вживання у мовленні одиниць, відповідних ситуації та умовам спілкування;
невербальні засоби спілкування — уміння педагога не лише говорити з дитиною, але й чути її.
Безумовно, знання педагогом дошкільного закладу зазначених вимог, їх дотримання і постійне вдосконалення свого мовлення — це запорука успішності роботи з мовленнєвого розвитку дітей у дошкільному закладі.Маючи намір допомогти вам увиразнити своє мовлення фразеологізмами, прислів’ями, приказками, я пропоную вам рефлексивну вправу: потрібно замислитися над змістом наведеного вислову і прислухатися до вічуттів, які він викликає, а також описати свої переживання. Ця робота допоможе вам не лише розкрити багатство особистого світу , творче сприйняття навколишнього світу, пробудити уяву, фантазію, але й спонукатиме використати свій життєвий досвід, активізувати чуттєве сприйняття і, найголовніше, підкаже, як розв’язати те чи інше життєве питання.

«Лелека приніс» — народилася дитина
ЗАВДАННЯ: складіть розповідь для дитини 3 — 4 років від імені батьків, які взяли її на виховання у дитячому будинку, а дитині розповіли про це інші діти.
МЕТА: формувати у дітей переконання, що батьки — це люди, які піклуються, люблять й виховують їх.

«Душа компанії» — улюбленець компанії
ЗАВДАННЯ: пояснити дітям вислів «душа компанії» через зміст складеної розповіді.
МЕТА: формувати у дітей навички етичної поведінки в суспільстві.

«Скидати шапку перед кимсь» — шанувати когось
ЗАВДАННЯ: пояснити дітям вислів «скидати шапку перед кимсь» через зміст складеної       розповіді.
МЕТА: прищеплювати дітям морально-етичні цінності.

Безпека життєдіяльності дітей – важливий аспект навчально-виховного процесу в ДНЗ

Керуючись документами, що регламентують діяльність ДНЗ (Закони України “Про дошкільну освіту”, “Про охорону дитинства”, “Про попередження насильства в сім’ї”, Конвенція ООН “Про права дитини”), зазначимо: провідним завданням сучасної системи освіти є виховання дитини в дусі відповідного ставлення до власного здоров’я, безпеки життя, здоров’я оточуючих як найвищої індивідуальності та суспільної цінності.

Охорона життя дитини є пріоритетним завданням системи дошкільної освіти, реалізація якого сприяє збереженню та зміцненню здоров’я малюків, дає поштовх до його формування та відновлення. Саме у цьому віці у дитини формуються основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки.

Безпека життєдіяльності дитини – це формування у неї свідомого ставлення до збереження особистого життя здоров’я шляхом надання теоретичних знань, практичних умінь, вправляння у практичних ситуаціях.

Отже, освітній процес у ДНЗ повинен бути зорієнтований на формування безпечної поведінки дошкільнят у дозвіллі, серед людей, предметів природи, що на сучасному етапі є дуже актуальним.

Актуальність проблеми полягає у тому, що згідно з дослідженнями психолого- педагогічної науки пізнання дитиною навколишнього світу починається зі сприймання предметного середовища. Малюк тягнеться до предметів, речей, що оточують його, але в цьому може приховуватися небезпека для його здоров’я і навіть життя. Зважаючи на те, що з кожним роком збільшується кількість травмованих дітей унаслідок несформованих навичок користування предметами, речами, поведінки з незнайомими людьми, у природному довкіллі та в різних ситуаціях, постала потреба у системній роботі з дошкільнятами, щоб виробити в їхній свідомості стереотипи щодо безпеки у життєвому середовищі.

Одним із пріоритетних завдань є збереження та зміцнення фізичного і психічного здоров’я вихованців. Шляхи реалізації цього завдання обирались у системі та послідовно, відповідно до отриманих раніше результатів роботи у русі формування у дошкільників основ безпеки життєдіяльності (ОБЖД), шляхом формування свідомого ставлення до збереження власного життя та здоров’я; шляхом вправляння у практичних ситуаціях. Головним документом, яким керувався педагогічний колектив, був Закон України “Про дошкільну освіту”, де зазначено:

    “Дошкільний навчальний заклад:

·   створює безпечні та нешкідливі умови розвитку, виховання та нешкідливі умови розвитку, виховання та навчання дітей;

· формує у дітей гігієнічні навички та основи здорового способу життя, норми безпечної поведінки”.

Причини травм, що трапляються серед дітей, настільки різноманітні, що протидіяти їх виникненню складніше, ніж інфекційним хворобам. Тому після першого етапу роботи стало зрозуміло, що основна увага у профілактиці безпеки життєдіяльності дитини має спрямовуватися на виховну роботу, під час якої діти здобувають спеціальні знання, передають життєвий досвід. Ця робота має проводитись спільними зусиллями педагогів, медичного персоналу та батьків. Діти мають опанувати певні знання, уміння, навички, сформовані переконання, що потрібні кожній людині для збереження життя та здоров’я, а також мають бути підготовлені до дій у небезпечних ситуаціях.

Методичні рекомендації з питань безпеки життєдіяльності дошкільнят (що має враховувати педагог)

Уся робота з навчання дітей безпечної поведінки має проводитися з урахуванням таких головних чинників:

·         Вона не має обмежуватися лише навчанням дітей норм і правил поведінки. Їх необхідно також навчати обачності, уміння орієнтуватися та швидко реагувати в екстремальних ситуаціях.

·         Максимальний ефект досягається, якщо навчально – виховна робота ведеться одночасно за трьома напрямками: дитячий садок – діти – батьки.

·         Слід ураховувати особливості дитячої психіки, її підвищену вразливість. Тому неприпустимим є застосування так званої шокової терапії з акцентуванням на страшних наслідках пожеж, повеней тощо. Такий підхід може травмувати психіку дитини, призвести до стресів, тривог.

·         Важливе значення має і психологічна готовність дітей до сприйняття відповідної інформації про небезпеку та до практичних дій у надзвичайних ситуаціях. Працюючи з дошкільнятами, важливо враховувати властиві їм “вікові” страхи, що спричинені високою емоційністю, малим життєвим досвідом та багатою уявою дітей. Поглиблюючи знання дітей про навколишнє, формується в них готовність до ситуацій, в яких вони можуть опинитися. Якщо життєва ситуація не містить у собі елементів несподіванки і зрозуміла малюкові, безпідставні страхи не виникатимуть.

 Консультація для молодих вихователів

Дослідницька діяльність дітей на прогулянці

Усім відома природна допитливість дітей. Їм у всьому треба розібратися , дійти до самої суті предмета чи явища. І ми, дорослі, не маємо права позбавити їхній допитливий розум інформації для роздумів, формування вмінь і навичок, накопичення уявлень, сукупність яких складає основу природничих знань. Ураховуючи те, що характерні для дитячого віку можливості пізнання, тобто сенситивні періоди    формування тих       чи   тих знань, умінь, навичок, обмежені у часі і не завжди збігаються з навчальним планом, природній інтерес     до знань слід задовольнити з наймолодшого віку у формах , що сприймаються легко і цікаво.

Варто пам’ятати , що діти здатні сприймати істотні зв’язки та закономірності, що існують між явищами природи. Саме тому слід не лише постійно підтримувати природну цікавість дітей, ай створювати умови для прояву   їхньої пізнавальної активності. Найліпше допитливість дітей задовольняють досліди, проведені у наближених до звичайних для них умов. А найголовніше , що лише за таких умов діти мають змогу самостійно виносити певні судження, робити власні висновки.

Завдання батьків та педагогів полягає у створенні сприятливих умов і ситуацій, які допоможуть залучити дітей до дієвого пізнання довкілля. Важливо, щоб допомога дорослих не обмежувала дитячу активність. Навпаки, варто розумно обмежувати свою участь і підказки з тим, щоб дати простір дитячій уяві та самостійності.

Софія Русова  радила «не вчити вихованця , не давати готові знання , хоча б і початкові. А більш усього збудити духовні сили, розворушити цікавість». Тут доцільно опиратися на природничу допитливість. А вирішальну роль відіграє стимулююча праця вихователя, що організовує дослідно – пошукова діяльність. У ході дослідницько – пошукової діяльності вихователь спільно з дітьми може досліджувати явище чи об’єкт, змінювати умови їх існування, ситуації та засоби дослідження. Для дітей стає доступним те, що в об’єктивно існуючій природі не піддається спостереженню. З погляду на це можна виділити основну пізнавальну функцію пошуково – дослідницької діяльності – виявлення і демонстрація зв’язків, недоступних для органів чуття дитини. Адже пошуково – дослідницька діяльність передбачає розв’язування дошкільниками ситуацій за допомогою проведення дослідів, під час яких діти задівають свій чуттєвий досвід, самостійно аналізують результати , роблять умовиводи, пізнають сутність того чи того явища. Пізнавальна діяльність активізується під час проведення дослідів, експериментів. Досліди, неначе фокуси , викликають у дітей значний інтерес, бажання самостійно проводити їх. Дослідницька діяльність складається з кількох етапів, які потребують і творчого пошуку і мобілізації психічних зусиль у дитини.

І . Етап – постановка проблеми.

ІІ. Знаходження або визначення шляхів її розв’язання

ІІ. Розв’язання проблеми за допомогою практичних дій.

Проведення дослідів сприяє формуванню креативності, поліпшує комунікабельність, підвищує компетентність. Це в свою чергу, створює добрі умови для соціальної адаптації та емоційного комфорту.

Пошуково – дослідницька діяльність має величезне значення для майбутнього   успішного навчання в школі. Адже        під час досліду   при ознайомленні з об’єктами природи діти аналізують умови зовнішнього середовища і характерні властивості об’єктів природи і на підставі цього аналізу самостійно з’ясовують , які процеси відбуваються з цими об’єктами у природі. При цьому вони розширюють і уточнюють знання про властивості об’єктів природи, їх змінюваність, умови, за яких одні властивості переходять у інші тощо. Як наслідок , у  результаті проведення дослідів у дітей формуються наукові уявлення про явища , що відбуваються у природі. Крім цього у них розвивається  аналітико – синтетична діяльність, яка є основою навчальної діяльності.

Завдання дорослих , які організовують пошуково – дослідницьку діяльність, – допомогти дітям;

·         – Систематизувати та поглибити знання ;

·         – Засвоїти нові способи пізнавальної діяльності;

·         – Усвідомити причинно – наслідкові зв’язки, які недоступні для органів чуття дитини ;

·         – Узагальнити власний досвід.

Діагностика логіко-математичних умінь

Діагностичний комплекс для дітей старшого дошкільного віку

І. Класифікація геометричних фігур, множин, предметів

1. «Знайди відмінність» (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина зіставляти предмети між собою, знаходити у них відмінне, подібне.

Запропонувати дитині розглянути зображення предметів і сказати, чим вони відрізняються.

2. «Що зайве?» (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина знаходити спільні й відмінні ознаки предметів, об’єднувати предмети у групи за однією з них.

3. «Стільки – скільки» (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина визначати однакові за кількістю множини.

Матеріал: морквини.

Скажіть дитині, що зайчиха вирішила виростити для своїх зайченят моркву. Скопала грядку й посіяла – росте морквочка. Найстарший синок теж узявся господарювати. Але не знає, як зробити, щоб у нього було стільки морквинок, як у мами. Запропонуйте допомогти зайчаткові. Нехай поміркує: якщо у мами – зайчихи на городі ось стільки морквинок (покладіть перед дитиною певну кількість їх), то скільки насінин має посіяти зайчик?

4. «Заповни клітинки»  (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина розкладати множину на непересічні підмножини.

Матеріал: різні за величиною і кольором геометричні фігури (круг, квадрат, трикутник, прямокутник); умовні позначки: пляма – то колір (блакитний, жовтий, червоний); маленький і великий будинки – величина (великий, маленький).

Спочатку необхідно з’ясувати, чи розуміє дитина умовні позначки. Запропонуйте їй дібрати фігури до однієї з них, наприклад, до маленького будиночка. Потім загадайте заповнити порожні клітини картки.

5. « Я бачу те, чого ти не бачиш» (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина визначати форму предметів за допомогою геометричної фігури як еталона.

Запропонуйте розглянути навколишні предмети й відгадати: «Що я бачу кругле – таке, чого ти не бачиш?» і т.д.

ІІ Зіставлення за величиною, масою, об’ємом, розміщенням у просторі, часі

1.      «Знайди картинку» (дидактична вправа)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина зіставляти відразу за двома якісними співвідношеннями.

Матеріал: картка із зображенням групи предметів різної величини.

Запропонуйте дитині знайти картинку, де м’ячик більший, ніж каченя, і менший, ніж кошик.

2.      «Числові картки» (дидактичне завдання)

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина визначати відразу два якісні співвідношення між упорядкованими множинами і чи усвідомлює взаємообернені відношення між числами у натуральному ряді.

Матеріал: числові картки, цифри.

Запропонуйте дитині розкласти послідовно цифри і дібрати до кожної відповідну числову картку. Запитайте: скільки предметів зображено на п’ятій картці? Яка кількість предметів зображена на наступній картці? На попередній? Яке число більше – 5 чи 6, 4 чи 5? Що можна сказати про число 5?

3.      «Математичне намисто» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина визначати місце числа у натуральному ряді чисел.

Матеріал: картки із зображенням намиста з цифрами, цифри.

Зверніть увагу дитини на намисто. Попросіть знайти пропущені цифри – намистини і «нанизати» їх там, де вони мають бути.

4.      «Ріпка» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина розрізняти об’єкти за розміщенням у просторі і за віддаленістю один від одного.

Матеріал: фланелеграф, набір персонажів до казки «Ріпка».

Розмістіть на фланелеграфі ріпку, а потім одного за одним усіх персонажів казки. Попросіть дитину розповісти: хто перший хотів вирвати ріпку? Хто перший допоміг дідусеві? Хто останній прийшов на допомогу? Хто був найближче біля ріпки? Хто далі? Ще далі? Далі від усіх?

5.      «Дні тижня» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи знає дитина назви днів тижня, чи розуміє послідовність подій: учора, сьогодні, завтра.

Матеріал: фланелеграф, сім карток з кружечками (від одного до семи).

Викладіть на фланелеграфі в один ряд картки: з одним кружечком – понеділок, з двома – вівторок і т.д. Давши вказівку: «Заплющ очі!», заберіть одну картку. По другій вказівці: «Розплющ очі!» — дитина визначає, якої картки немає. Потім називає, який день був учора, який буде завтра.

ІІІ Обчислення та вимірювання кількості, відстані, довжини, ширини, висоти, об’єму, маси, часу

1.      «Допоможи Незнайкові» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи розуміє  дитина різницю між кількісною і порядковою лічбою, чи вміє дитина лічити у зворотному порядку, називати числа послідовно від будь – якого числа.

Матеріал: зображення двох башточок із 10 колечок. У першій – червоне четверте колечко, у другій – восьме, решта колечок в обох башточках сині.

Попросіть дитину допомогти Незнайкові визначити, чим відрізняються башточки. Коли вона назве порядковим числівником розміщення червоного колечка, запропонуйте назвати кількість усіх колечок і полічити їх по порядку.

2.      «Зліпимо сніговика» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи знає дитина склад числа з двох менших чисел.

Матеріал: картка із зображенням кількох сніговиків.

Зверніть увагу дитини на те, що у всіх сніговиків не з’єднана нижня частина тулуба. Запропонуйте розглянути кожного й «зліпити» сніговиків (приєднати стрілкою потрібні нижні кулі).

3.      «Склади малюнок» ( дидактична вправа )

Мета: з’ясувати, чи вміє дитина зіставляти числа, викладати за допомогою карток з цифрами і знаками (+, -, =) арифметичні дії, виконувати обчислення.

Матеріал: картки.

Запропонуйте дитині скласти малюнок з трьох частин, полічити, скільки у курки великих курчат (3); скільки маленьких діток (4); полічити, скільки у курки всіх курчат; викласти відповідь за допомогою карток з цифрами і знаками.